Напівпальто «18+»

66

Свої перші гроші я заробив 14 років на будівництві, а вже в 16 мав непоганий підробіток нарівні з навчанням. Кожну зароблену тисячу я відкладав на блакитну мрію: чорне півпальто з натуральної вовни.

І ось — сталося! У вихідний день веселими стрибками лину в самий крутий торговий центр міста, стискаючи в кишені джинсів хрустку пачку купюр з астрономічної для школяра сумою. Радості немає меж: через якихось п’ять хвилин я буду стояти перед дзеркалом, приміряючи нове пальто, ще віддає верстатом, на якому його виткали!

Мрія розбивається про першу ж продавщицю в найближчому відділі, заповненому жаданої одягом. Я і так був не надто великим хлопцем, а тут ще чомусь закортіло пострибати, щоб мене помітили. А потім кілька разів повторити прохання показати у-о-он той напівпальто. А потім понуро піти з відділу, тому що пальто з цінником, висить майже перед самим входом, виявилося «не на продаж».

Меланхолійний настрій, розгублене. Топаю в сусідній відділ. А там: «На тебе нічого немає і не завозять».

Третій відділ: «Немає у нас такого. А це не те, це інше. Загалом, немає, іди звідси».

У четвертому відділі Екшн сно не торгували такого роду верхнім одягом, проте чесно сказали, що дитину, апріорі нездатного заплатити за речі, які він хоче помацати і, можливо, забруднити, ніхто обслуговувати не буде.

А в кіоску поруч з сусіднім двором мені продали багато пляшок з пивом і сухариків. І в комп’ютерний клуб на ніч пустили — вісім машин тоді з друзями зайняли.

Зараз мені двадцять один рік, я працюю системним адміністратором, підвищую кваліфікацію. Є знімна квартира, вітчизняна машина і кіт.

А півпальта у мене немає до цих пір.