Середня школа диктатури і конформізму

182

Я майже закінчила дев’ятий клас і тепер, нарешті, можу висловити все, що мене так бісило за роки шкільного життя.

Моя школа — звичайна загальноосвітня. Тим не менш, ще до офіційного запровадження форми нас мало не силою штовхали в магазин за нею. Я дуже активна дитина, терпіти не могла спідниці, тому ходила в джинсах. Скандалів і загроз вистачало з лишком, але в кінці п’ятого класу це всім набридло, і від мене відчепилися.

Приблизно з третього класу я почала писати в творах не те, що хотів побачити викладач, а свою власну думку. Твори завжди лягали на вчительський стіл, не маючи в собі жодної помилки, але оцінок вище трійки чекати не доводилося. Чому? Як сказали мамі, «ваша дочка занадто розумна». Окей, це я теж пережила.

Нарешті, однокласники — окрема пісня. Чомусь, дивлячись на них, я вже не перший рік відчуваю себе просто стародавньої старою. З тридцяти однієї людини не курить тільки хлопчик-відмінник і я. При цьому вся курить компанія зневажливо морщиться і затискає носи, коли від мене пахне гасом після виступу.

А ще список можна поповнити викладачами, які самі не знають, чого хочуть. І дахом (у кабінетах третього поверху на тебе може впасти шмат побілки).

Мене задовбали — я йду в коледж. А багатьом дітям ще належить тут вчитися, і я їм щиро співчуваю.