Покличте президента!

157

— Коротше, так. Я у вас два закордонні паспорти замовляю, а третій ви мені в подарунок робите. Що значить «не можна»? Та я ж клієнт! Та ви ж повинні! Та я ж платник податків!

— Загалом, так: мені тут довідка потрібна якась. Не знаю. Ви ж тут работатете, це ви зобов’язані знати, яка мені потрібна довідка. Що означає «завтра»? У вас ще три хвилини робочого часу! Начальника сюди мені! Швидко! Як нема? Телефонуйте йому. Дзвоніть на мобільний. Нехай їде. Скажіть, тут відвідувач незадоволений.

— Ну, я тут в кафе посиджу сходжу, а ви мою машинку швиденько зареєструйте, документики приготуйте, номерочки підберіть гарненькі. Прикріпіть їх. Тільки рівненько. А як буде готово — забіжіть в кафе, скажіть. Та ви що? Та ви як? Та ви знаєте, хто я?

Неймовірні ситуації? Ось просто хочеться запитати: що ж ви, такі великі і могутні «господарі життя», люблячі порассказывать продавцям про їх обов’язки і свої права, в присутствених місцях ведете себе тихіше води, нижче трави? З боязким стуком так бочком входите, а не з ноги двері відкриваєте? Тон запобігали, хто просить. А де ж наказовий хазяйський окрик?

Відкрию вам таємницю. У продавців та офіціантів зарплата так чи інакше залежить від виручки. Немає продажу — немає грошей. А от чиновник з ваших податків зарплату отримає, навіть якщо нічого рівним рахунком для вас не зробить. Навіть якщо ніколи вас не побачить у цьому житті.

Не, не задовбали. Я стільки років працюю в торгівлі, що ви вже просто смішіть своїми понтами. Наступного разу, коли за довідкою виконком підете або дозвіл на зброю брати станете, ви спробуйте вести себе, як ви зазвичай працюєте в магазині. Розкажіть чиновникам про їхні обов’язки. І про те, що їх ніхто сюди силою не тягнув працювати. І про те, що можуть в двірники податися. Сподіваюся, вам теж буде смішно.