Вік згоди

17

Бабуся моя живе в іншому місті у парі тисяч кілометрів від Петербурга. Відвідуємо ми її пару раз в рік — частіше не виходить з-за зайнятості і дальньої відстані. Живе вона добре, ні в чому не потребує, займається городом влітку і сидить вдома взимку. Типовий такий пенсіонер — божий одуванчик.

По всяким великим потребам вдовбали все-таки їй звертатися спочатку до нас. Товари для ремонту будинку, сантехніка, побутова техніка — все це купуємо в Пітері і раз в півроку відвозимо бабусі, допомагаючи все це встановити, поклеїти, пофарбувати. Але по дрібних побутових потреб не наїздишся так далеко, тому що-то їй доводиться вирішувати самій.

Потік бачок унітазу. Сказали викликати місцевого сантехніка. Бабуся викликала, той полагодив, взяв 500 рублів і пішов. А на наступний день бачок потік знову. На наше обурення, що треба знову викликати майстра, щоб переробив, бабуся тільки охнула, сказавши, що дзвонила, а він не збирається виправляти: мовляв, вона сама знову все зламала. Повторний виклик — ще 500 рублів за ремонт. Через місяць приїхали самі і за півгодини все полагодили, тепер не тече. Сантехніку подумки послали промені проносу.

Впарили бабусі якісь продавці фільтр для води. Річ-то корисна, тільки не повинна коштувати 7000 рублів. У Пітері середньостатистичний фільтр за ціною виходить близько 3000. Похитали ми головою, але нічого не поробиш: вже поставила. В черговий наш приїзд помічаємо, що бабуся миє руки під струменем з міні-крана від цього фільтра. Злегка офігіваємо від такого буржуйства:

— Бабуся, ти чого руки під фільтром-то миєш?

— А добре, тепленька!

— Як це тепленька?!

Дивимося під раковину — фільтр підключений до гарячої води! Беремо інструмент, година роботи — і система приведена в норму. Установники фільтрів відправляються в ряд до сантехніку поглинати промені проносу.

Для скопування великого городу навесні бабуся наймає місцевий трактор. Приїжджаємо і бачимо ніби як перекопаний під посадки город, тільки земляні грудки там по півметра в діаметрі. На резонне запитання, чи не може трактор пройтися два рази, щоб розбити всю землю, бабуся знову охає, що не буде, та й грошей зверху попросить. «Сама вже як-небудь перекопаю». Смутно уявляємо, як майже 80-річна бабуся буде перелопачувати десять соток землі, знову качаємо головою і копаємо самі.

Від всього, що відбувається, залишається лише подив: як так можна? Ви задовбали дерти гроші за кожен порух і при цьому робити все на отъ$&#сь. Користуєтеся тим, що слабка старенька не дасть вам в лоб, не зможе перевірити якість роботи і не буде вимагати все переробити? Щоб до старості так само ставилися!