Феечки пострадянського розливу

7

Тягну по офісному коридору 30-кілограмове офісне МФУ. Підходжу до дверей, вже прикидаю, як з таким вантажем двері відкрити — вона важка, з доводчиком… І тут мене з дробовим стуком каблучків обганяє прекрасна юна фея. Чесно сказати, я зрадів, що зараз мені двері притримають. Але не тут-то було: в несене МФУ врізається відпущена двері. Фея навіть не обернулася на гуркіт.

Колега-фея просить перенести кілька стільців в інший кабінет. Оскільки інші колеги сильної статі відсутні, навешиваю на себе чотири стільця і тягну. Важкі. Доходимо до потрібного кабінету, феєчка зупиняється біля дверей і чекає, поки я її відкрию. Стоїмо, думаємо. Не витримую, прошу відкрити двері — отримую презирливу гримасу і фразу: «А я думала, ти джентльмен».

Це разові ситуації, а є ще і регулярні. Кожен робочий день, раз по п’ять, відбувається та ж ситуація: стоїть черга до ліфта, всі терпляче чекають, але тут з-за спин оголошується організм, обкидає чергу презирливим поглядом, обходить всіх і стає перед дверима ліфта першим. В 9 випадках з 10 це «феєчка». Звичайно, бувають і чоловіки, але дуже рідко.

Милі дами! Я розумію, що наше пострадянське виховання вимагає, щоб вам притримували двері, вас пропускали вперед і так далі… Але совість-то треба мати!